Найвища гора Сколівських Бескидів — гора Парашка, доступна з різних місцевостей, про­те найзручнішими вважаються виходи з міста Сколе та з села Коростів. Вихід з міста Сколе (10 км і 800 м угору). Вихідний пункт — з'єднання центральної автодороги міста Сколе з його обвідною авто­трасою на південному краю міста. Тут на західному боці обвідної автотраси звертаємо на дорогу,  яка  біля щогл лінії електропередачі піднімається на хребет, що замикає долину міста Сколе від заходу. Доріжка веде весь час угору, лінією хребта в напрямку на північний захід і після 3 км виводить на галявинку, де змінює напрям спершу на захід, відтак на південний захід. З полянки гарний вид на хребет Парашки, зліва в лісі — джерело. Далі доріжка веде лісом ще 2 км досить стрімко догори і виводить на хребет Парашки. Повер­таємо направо (зліва на хребті гора Корчанка, 1180 м, напрям на південь) і останні 5 км йдемо в напрямку на північний захід відкри­тим хребтом. Проходимо окремі вершини хребта — Зелену (1221 м) і Кобилу (1231 м). їх можна обійти боковою не дуже зручною стежкою. ї нарешті виходимо на саму Парашку. Вихід з села Коростів  (11  км і 770 м угору).
Вихідний пункт: автобусна зупинка в Коро-стові на трасі Сколе-Козьова. Дорогою, яка тут відгалужується від автотраси, проходимо через село Коростів. В околиці церкви (2 км від розгалуження) рекомендується зійти на­право, на трасу старої вузькоколійки і йти да­лі її насипом в напрямі на північний захід. Минаємо забудови нової бази відпочинку і по­вертаємо направо, через невелику полянку в залісений ярок. Тут на правому боці відшуку­ємо стежку типу "райтшток", яка серпанти­ном піднімається вгору і далі веде весь час лі­сом, майже горизонтально, паралельно з хреб­том Парашки,   нижче   верхньої   межі   лісу.
Проте під саму Парашку стежка не доходить, в околиці вершини Зеленої треба повернути направо і вийти на хребет, далі йти так, як описано вище (вихід з міста Сколе).
Можливий теж інший, дещо коротший ва­ріант виходу на Парашку з Коростова. В та­кому випадку, за базою відпочинку не по­вертаємо направо в ліс, а йдемо далі долиною річки Бутивлі. В місці, де зливаються Мала і Велика Бутивлі (3 км вище церкви) поверта­ємо вправо і йдемо вздовж Малої Бутивлі ще 1 км, де до неї справа спадає потік Красний. Йдемо його долиною біля 3 км, після чого стрімко піднімаємось вліво на південно-східний схил вершини Парашки.
Зазначимо, що хоча описаний варіант вихо­ду на Парашку долиною потоку Красного ви­глядає простішим і коротшим, він не є дуже зручним. Справа в тому, що основний доволі довгий і важкий підйом на гору приходиться долати по відкритій незатіиеній місцевості, в середині дня, що завжди нелегко.
Що видно з вершини Парашки? Перед­усім, впадає в очі величезний, шириною по­над 15 км, пояс лісів, які тягнуться від доли­ни ріки Стрий між Туркою і Яворою аж до західних Горганів за Свічею. На північному заході бачимо нетрі Громового лісу у верхів'ях річки Брички, яка впадає до Стрия в Крушельниці. Також добре видно долину Стрия з його допливами, села Синевідсько, Корчин, Крушельницю, з дальших сіл — Ямельницю і Урич, з відомою групою скель — старовинним замком Тустань. Часом можна зауважити теж і скелі з Бубнища, віддалені в напрямку на схід на 18 км. На півдні лежить долина річки Путивлі і село Корості в, а далі за нею — слабо залісені гори в околиці Тухлі і Славська.
Вертатися можна долиною Красного до Ко-ростова або хребтом Парашки до Сколе, доро­гою виходу. Можна також сходити до села Крушельниці. В такому випадку, спускаємося з вершини -хребтом на північний захід і по­вертаємо вправо на боковий хребет — північ­не розгалуження Парашки. Йдемо ним вниз біля 1 км, відповідно до лінії хребта поверта­ємо на схід, переходимо вершину Діл (902 м), і далі йдемо лінією хребта в напрямку на північний схід. Зліва від нас долина річки Бричка. Сходимо до неї і йдемо дорогою вниз до села Крушельниця.