Бубнище — село в Україні Івано-Франківській області, підпорядковане Болехівській міськраді. В околицях села в урочищi Бубнище знаходяться славнозвiсний скельно-печерний комплекс Скелі Довбуша – унікальна пам’ятка історії та природи післяльодовикового періоду. Пам’ятка, названа на честь не менш знаменитого опришка Олекси Довбуша. Геологічна пам’ятка природи "Скелі Довбуша”- природна фортеця періоду X століття - знаходиться на висоті 668 м над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м, що утворились більше 70 млн. років тому на дні моря. Кам’яний лабіринт шириною 200 м тягнеться зі сходу на захід майже на 1 км, над ним – буковий та смерековий ліси. У X-XII ст. до н.е тут існувало язичницьке святилище – палеообсерваторія. За переказами, у XVII-XVIII століттях тут таборували опришки, які використовували печери під сховище.

Це неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель, каменів, що нагадують дивовижні істоти, покраяне глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками (Джерела: УНІАН, 7 чудес України).

Початковий пункт маршруту — залізнична зупинка Нижнє Синевідсько* на лінії Стрий — Лавочне.

Долиною річки Тишівниця (11,5 км і 350 м угору).

Шосейною дорогою йдемо на захід приблизно 1 км до місця, де вліво відгалужується дорога до села Тишівниця і через міст на ріці Стрий входимо в село з цією ж назвою. Далі йдемо долиною річки Тишівниця. Пройшовши 1 км, минаємо справа дорогу до села Побук, і після наступних 4 км, теж справа — дорогу до цент­ральної частини села Труханів. Переходимо че­рез потік, який впадає зліва до Тишівниці, йде­мо ще майже 1 км правим боком річки на південний схід, після чого звертаємо вліво до­гори на доріжку, яка піднімається лісом в на­прямку на схід і південний схід, і виходить на хребет. На хребті повертаємо направо на пів­день (доріжка веде вниз в село Бубнище) і, пройшовши приблизно 1 км, опиняємось біля основної групи скель Довбуша.

Через хребет Грабник і Попцове (13 км, 380 м угору і ЗО м вниз).

До села Тишівниця йдемо через міст на рі­ці Стрий і зразу на початку села піднімаємося вліво на відкритий хребет Грабник (662 м). Йдемо згідно з лінією хребта в напрямку на південний схід приблизно 5 км у відкритому терені, спостерігаючи справа долину річки Тишівниця і села Тишівницю та Труханів. Далі дорога заходить в ліс, поступово зміню­ючи напрям на південь, і виводить на слабо виражену вершину Попцове (747 м), де роздо­ріжжя: вліво (північний схід) — дорога до се­ла Таняви в долині потоку Жижава, просто (південь) — до села Тисів в долині Сукілю, направо (південний захід) — до села Поляни-ці. Йдемо цією останньою дорогою і, про­йшовши приблизно 3 км, виходимо на галяви­ну з основною групою скель Довбуша.

Зауважимо, що скелі в Бубнищі знаходять­ся на віддалі 12 км на південь від Розгірча, тому дійти до них можна і через скелі в Роз-гірчі. Дорога туди починається безпосередньо над скелями, веде вододільним хребтом в за­гальному напрямку на південь, переважно че­рез ліс (при дорозі цікава група скель) і з'єд­нується з хребтом Грабника на відстані 1,5 км перед роздоріжжям на Попцовому.

Ботаніко-геоморфологічний резерват "Скелі Довбуша" був затверджений як пам'ятник природи республіканського значення в 1981 р. Його площа 100 га.

Основна група скель, висотою до 30 м, пів­колом охоплює з півночі і сходу внутрішню площу, з західної сторони обмежену ровом і, очевидно, оборонним валом. Спостерігаючи скелі з цієї площі, зауважимо в першій зліва широку виконану в скелі печеру, всередині якої справа і зліва є кам'яні лави ("призьби"). Висота входу в печеру 1,6 м. Над печерою є видовбана в скелі відкрита полиця глибиною до одного метра, над нею прорубані в камері косі рівчики, в яких, мабуть, був закріплений дах дерев'яної прибудови. Далі направо знахо­диться друга, дещо більша відкрита печера, висотою 2,3 м. її називають "конюшня". Біля неї ще одна невелика печера, яка, можливо, служила жильцям цієї старовинної оселі для зберігання знарядь праці та харчів. В щілині між скелями є ковані східці, якими можна вийти на верх скель, де гарні краєвиди, зок­рема, на захід, на хребет Парашки.

Крім описаної основної групи скель, якими оточена стародавня оселя, в навколишньому лісі навкруги неї є чимало' окремих скель-веж. їх варто оглянути. Для цього виходимо через вхідний місток "подвір'я", повертаємо направо і обходимо навколо основної групи скель з її зов­нішнього боку. Серед них відзначимо на заході найвищий "Тюльпан" (до 40 м висоти), на південний захід від нього — "Ляльку", а також на півночі, при дорозі, якою ми прийшли, са­мітний "Вітряк". Всі ці назви, очевидно, сучас­ні, присвоєні скелям скелелазами-альпіністами, які часто тут тренуються.

Повертатися зручно шляхом виходу — до­линою річки Тишівниця. Можна теж зійти до Болехова, долиною Сукіля (14 км). Для цього виходимо  на дорогу,   повертаємо  направо  і пройшовши 3 км, виходимо до річки Сукіль в місці, де в неї впадає потік з села Бубнища.