Карпатські гори в межах Львівської, За­карпатської та Івано-Франківської областей України тягнуться хребтами в загальному напрямку з північного заходу на південний схід. Між окремими паралельними хребтами знахо­дяться поздовжні долини, часом досить широкі (наприклад, долина річки Стрий на відрізку між Туркою і Синєвидним). Поздовжні гірські хребти в деяких місцях перерізаються по­перечними долинами, створеними дією головних карпатських рік, таких як Опір, Свіча, Лімниця, обидві Бистриці, Прут і Черемош у верхній течії. В місцях перетину гірських хребтів цими ріками поперечні долини вузькі, дуже мальовничі (наприклад, пролом Пруту ви­ще Яремча), круті, і їх напрямок часто змінюється, проте зберігається загальна тен­денція — з південного заходу на північний схід.

Населені пункти в гірських районах згада­них областей розміщені, здебільшого, в доли­нах рік та їх притоків*, туди ведуть теж го­ловні комунікаційні шляхи. Ці поселення слу­жать вихідними, початковими пунктами пішохідних туристичних маршрутів.

Метою пішохідного туристичного походу в Карпатах найчастіше є вихід на ту або іншу вершину, з якої відкриваються далекі горизонти, прекрасні краєвиди. При організуванні такого походу одним з першочергових завдань є вибір маршруту, тоб­то шляху виходу на задану вершину і спуску з неї. Нижче подаються деякі загальні вказівки щодо вирішення цього завдання.

Початкова і кінцева частина маршруту час­то проходить шляхами, придатними для авто­мобільного руху. Якщо ця частина доволі ве­лика (4 км і більше) і не представляє туристичного інтересу, то бажано провести її автотранспортом, що дасть економію сил і ча­су. Пішохідна частина туристичного походу починається тоді з місця, де ми сходимо з ав­томобільної дороги і веде по дорогах і стежках різного призначення і різної якості, а деколи і по бездоріжжі.

Серед доріг і стежок, якими користуємося в туристичних походах, можна відрізнити:

1. Дороги, прокладені долинами, вздовж рі­чок і потоків, притоків головних карпатських рік. Деякі з них непогані, використовуються для місцевого зв'язку між населеними пунк­тами, розміщеними в долинах цих річок, а також для комунікації між поселеннями, які знаходяться в системах річок, розділених внутрішніми водорозділами. В таких випадках дорога, проведена долиною однієї річки, посту­пово піднімається на водорозділ в його най­нижчому місці, після чого знову спускається вниз в долину другої річки. Інші дорога цього виду  значно  гірші,   по  суті  є  тупикові  — в своїй кінцевій частині вони перетворюються на стежки, які, в кращому випадку, виводять на сідла хребтів.

2. Дороги і стежки, які з'єднують головні долини з хребтами гір, і далі проходять вздовж цих хребтів. Такі дороги викорис­товуються для комунікації населених пунктів з розміщеними вище верхньої межі лісу луга­ми і полонинами. Починаються такі дороги чи стежки, звичайно, біля устя притоку до біль­шої річки, піднімаються стрімко догори по лінії хребта (часом серпантином) аж до верх­ньої межі лісу і звідти ведуть на хребет. На хребті, як правило, завжди є дорога чи стеж­ка, яка часом проходить повз окремі вершини (траверзує їх). Дороги хребтом розгалужу­ються в місцях приєднання бокових хребтів, а також спускаються в долини навколишніх рі­чок.

3. Лісогосподарські тракторні дороги, спеці­ально прокладені до місць лісорозробок, при­значені для лісозаготівельних робіт. Най­частіше ці дороги тупикові, в нижній частині деколи непогані, але ведуть вони майже за­вжди тільки до зрубів.

4. Мисливські стежки, так звані "райт-штоки". Вони прокладені на узбіччях гір і хребтів, майже завжди горизонтально, або у вигляді серпантину, на висоті декілька сотень метрів нижче верхньої межі лісу. Ці стежки призначені для полювань.

Серед комунікаційних шляхів у Карпатах треба згадати ще так звані плаї, тобто при­значені для людей або кінного транспорту стеж­ки, які споконвіків з'єднують через ліси і гори населені пункти з полонинами та між собою. Хоча стан і якість таких плаїв часто дуже по­гані, проте завжди ведуть вони до мети най-коротше й найвигідніше. Зокрема, вони служать для весняного вигону худоби на полонини ("по­лонинський хід"), перегону овець на нові пасо­вища, для зв'язку полонинських господарств з населеними пунктами і т. і. Довжина їх нерідко сягає десятків кілометрів. На відміну від інших стежок, плаї не змінюють свого положення, во­ни стабільні і надійні, тому мають широке за­стосування в пішохідному туризмі.

Прикладами таких плаїв можуть бути: плай від Маковиці над Яремчем через Рокети до Лисини Космацької і далі; плай від Жаб'я че­рез Красний Луг, Костричу на полонину Ма-ришевську; плай Лопушанка з Лазещини під Петрос і на полонину Гарманеську та інші.

Стежок, прокладених спеціально для потреб пішохідного туризму, в Карпатах практично немає. В туристичних походах використовують дороги і стежки, передусім, двох перших ви­дів, а нерідко в кінцевій частині біля вершини переходять у бездоріжжя.

Вибираючи трасу пішохідного походу, най­частіше віддають перевагу дорогам і стежкам, які ведуть хребтами гір. В такому випадку, на початку траси часто зустрічається доволі стрімкий підйом через ліс на хребет, а відтак починається мандрівка по частково або повністю відкритих теренах, що дає можливість спостері­гати широкі навколишні краєвиди. Але при цьому часто доводиться йти "з верха на верх", тобто проходити по черзі окремі вершини і сідла між ними. Правда, сідла між вершинами поздовжніх хребтів звичайно не­глибокі, але сідла, якими з'єднані "між собою паралельні хребти", бувають досить глибокі; різниця висоти між таким сідлом і сусідніми хребтами може досягти сотень метрів.

Ще одна незручність маршрутів, прокладе­них хребтами гір —- це обмеженість, або і повна відсутність джерел питтєвої води.

Траса маршруту, прокладена долинами рі­чок, порівнюючи з трасою хребтами або узбіч­чям, звичайно, є коротшою. Нахил її досит^ рівномірний, немає чергувань підйомів і спус­ків, вода завжди близько. Але, по суті, це всі переваги такої траси. Похід вздовж річок поз­бавлений видів, тому нецікавий. Часто потріб­но переходити через річку, не завжди для цього є кладка чи мостики, приходиться буду­вати примітивні переправи або переправлятися вбрід, що істотно знижує темп походу. Стрім­кий підйом на сідло в кінці долин річок, як правило, важчий, ніж початковий підйом на хребет в маршрутах хребтами. Дороги вздовж річок затінені і тому завжди болотисті.

Мисливські стежки деколи можуть бути ко­рисними для туристів, хоча вони теж не да­ють видимості і часом дуже петляють. Стан їх, при відсутності консервації, не завжди за­довільний, зустрічаються сильно заболочені місця і завали, які приходиться обходити.

Тракторні лісовозні дороги найменше зручні для пішохідного туризму. В мокру .погоду во­ни сильно заболочені, тому деколи просто не­прохідні. Найгірше те, що вони часто ведуть в "нікуди". Закінчуються в незручних місцях, звідки треба вибиратися по бездоріжжях.

Бездоріжжя в туристичному поході, особли­во в терені покритому лісом або заростями жерспу*, завжди небажане. Проте інколи час­тину маршруту приходиться долати саме без­доріжжям, оскільки іншої можливості просто немає. Так буває, наприклад, на останніх метрах підйому на вершини. Ходіння без­доріжжям по трав'янистих хребтах вище верх­ньої межі лісу не є особливо важким. Значно важче здобувати вершини, покриті кам'яними розсипами, т. зв. цекотами**. Такі вершини, наприклад, зустрічаються в Горганах. Якщо така вершина покрита додатково ще заростями жерепу — вона практично непрохідна.

Вибір маршруту залежить, в першу чергу, від заданої мети походу (наприклад, вихід на вершину, відвідування пам'ятного місця і т. д.), а також від виділеного для цього часу. У випадку одноденних походів (т. зв. походів вихідного дня) маємо в своєму розпорядженні від 8 до 12 годин, залежно від пори року, не враховуючи затрат часу на транспорт. Реаль­ний час для пішохідної частини маршруту ви­значається призначенням і станом траси, скла­дом учасників походу (їх віком та фізичною підготовкою), порою року, погодою. Розра­хувати цей час можна тільки орієнтовно, ви­ходячи із середньої швидкості руху, яка дорів­нює для рівнинної частини траси 4-5 км/год, для підйомів — 1-2 км/год, для спусків — 2-4 км/год. Чим більший нахил і гірший стан траси, тим менша швидкість руху. До цього ще треба додати час на відпочинки, а також деякий резерв, разом не менше 1/4-1/3 за­гального часу самого походу.

Кількість учасників одноденних походів, в принципі, необмежена, проте бажано, щоб во­на не перевищувала 20-25 осіб. В поході уча­сники йдуть один за одним. Похід веде ке­рівник, безпосередньо за ним йдуть найелабші, замикає похід назначений керівником один з найбільш досвідчених туристів.

Харчування в одноденних походах, звичайно, індивідуальне, тобто учасники використовують принесений з собою "сухий пайок". Пити воду під час походу не рекомендується, спрагу непо­гано гасить посолоджений чай, можна гарячий. Вживати спиртні напої в поході і під час відпочинків категорично забороняється.

Організація дво- і багатоденних походів ви­магає додаткового вирішення двох важливих проблем. Це — забезпечення нічлігів та теп­лого харчування. Труднощі їх задовільного ви­рішення зростають при збільшенні кількості учасників походу. Тому для таких походів ба­жана невелика кількість учасників, не більше 5-6, оптимально 3-4.

Відносно ночівлі. Деяку незалежність у ви­борі місця ночівлі дає наявність в групі відпо­відних наметів. Вибір місця під намет, його встановлення і правильне функціонування ви­магає відповідних знань і навичок. Проте не завжди є можливість використати для ночівлі власний намет. Зокрема, на території державних заповідників ночівля під наметами взагалі забороняється. По-друге, ночівля під наметом, встановленим в дощову погоду на мокрій землі, не тільки зв'язана з незручно-стями для його мешканців, але також створює загрозу їхньому здоров'ю. В таких випадках можна боло б допустити тільки використання наметів з надувним дном, які малодоступні для більшості туристів. Тому ночівлю під на­метами, незважаючи на їх романтику, доціль­но рекомендувати тільки у випадках, коли не­має інших можливостей і при умові стабіль­ності гарної погоди.

Інші можливості — це ночівля на турбазах, в готелях, або в селянських хатах та їх допо­міжних приміщеннях. Зокрема, досить зруч­ною є ночівля на сіні оборогів, які на Гу-цульщині мають бокові стіни з дощок. В кри­тичній ситуації приходиться проситися на нічліг в розкинуті по полонинах і зрубах ко-либи чи гуртожитки лісорубів.

В багатоденних походах щонайменше раз на добу треба забезпечити повноцінне харчу­вання з теплою стравою. Це вирішується про­сто, якщо траса маршруту прокладена через населені пункти, в яких є загальнодоступні їдальні. Оскільки так не завжди буває, прихо­диться куховарити самим. Для цього потрібно носити з собою відповідний запас харчів (ка­ші, м'ясні консерви, чай, цукор), казанок та інший кухонний інвентар, сокиру для заготівлі палива, тощо. Розпалення вогню в мокру по­году дуже полегшує таблетка т. зв. сухого спирту.

Одяг туриста, учасника походів в Карпа­тах, повинен враховувати можливі зміни пого­ди. Тому і для одноденних походів треба мати з собою теплий светер, штурмовку або плівку від дощу, шапочку на голову (від сонця і до­щу), Запасні грубі шпарпетки і т. п. Очевид­но, кожний турист має свій наплечник. Взуття найбільш відповідне на карпатські стежки — . це туристичні черевики з підошвою типу "віб-рам", кеди менше зручні. В багатоденних по­ходах приходиться носити додатково намет, спальники, спортивний одяг, взуття на зміну, тощо. Все це повинно бути так складене, щоб в поході руки були вільні.

Більш детальні відомості про спорядження, потрібне туристам, можна знайти в різних довідниках по туризму.